1. Міжнародне Приватне Право Підручник
2. Міжнародне Приватне Право Підручник 2018

ЗЬ їЛР МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Г. Фединяк Міжнародне приватне ПРАВО Підручник Видання четверте, перероблене і доповнене Затверджено Міністерством освіти і науки України, Г—^гадеііт України! ^конання позирань І.ЖНТ ЕК»&Пии V ііг.зсь ко ї^^шрмяцору коледжу і Київ. Атіка. 2009 -'■г- УДК 341.9(075.8) ББК 67.412.2я73 Ф28 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (Лист № 14/18.2-1223) Рецензенти: ХАРИТОНОВ Євген Олегович - доктор юридичних наук, професор, За­служений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії. МЕРЕЖКО Олександр Олександрович - доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Університету економіки та права «КРОК», професор, завідувач кафедри приватного права Католицького університету м.

Комментарии к книге 'Міжнародне приватне право'. Комментарий не найдено. Чтобы оставить комментарий или поставить оценку книге Вам нужно зайти на сайт или зарегистрироваться. Довгерт А.С., Кисіль В.І. - Міжнародне приватне право. Загальна частина: підручник. Купить книгу в Киеве в магазине Академкнига. Міжнародне приватне право (2 посібника, мережеві версії). Конституційне право України: підручник (мережева версія). Міжнародне приватне право.Навчальний посібник (Кузьменко С.Г.) 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63. 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126.

Любліна імені Івана Павла II (м. Стальова Воля). Автори: ФЕДИНЯК Г.

С.- передмова, розділи І, II (§ 1-5), ІІІ-ХУ. С.-розділи II (§ 6), XVI. С., Фединяк Л. Ф28 Міжнародне приватне право: Підручник - 4-те вид., пере- робл. І допов- К.: Атіка, 2009 - 500. ISBN 978-966-326-346-5 4-те переробл.

ISBN 966-8074-82-3 3-тє видання Підручник містить аналіз доктрини, законодавства та судової прак­тики різних держав і, насамперед, України, стосовно регулювання цивілі- стичних правовідносин з «іноземним елементом». Проаналізовано колі­зійні норми, застосовувані до вирішення питань про правосуб'єктність фізичних та юридичних осіб, власності, зобов'язальних правовідносин, сімейного й трудового статусу особи, спадкування, деліктів.

Суттєво змі­нено та доповнено розділ «Міжнародний цивільний процес». Для студентів юридичних факультетів, наукових співробітників, ви­кладачів, аспірантів, практичних працівників у сфері права.

Ік.g 'KJ Ј УДК 341.9(075.8). « ББК 67.412.2я73 1.

Фединяк, 2008 © Г. Фединяк, пере- KRM 078 n/r ілс с робленім і доповнення, 2009 у ' Ц-VOO- jZЦ-34Ц-D © Видавництво «Атіка», 2009 шм УІередліова Норми, які спрямовані на регулювання цивілістичних відносин з «іноземним елементом», нині займають важливе місце у правозасто- суванні у будь-якій державі.

Не є винятком і Україна. Свідченням прогресивного розвитку правової політики України стосовно врегу­лювання цивілістичних відносин з «іноземним елементом» є прийняття Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. Він запровадив нові принципові положення подальшого роз­витку міжнародного приватного права України та її законодавства.

Деякі принципи врегулювання приватних правовідносин з «інозем­ним елементом», які існували до набрання чинності зазначеним За­коном, були змінені цим нормативно-правовим актом. Враховуючи зміну норм багатьох нормативно-правових актів України, назріла потреба у новій редакції підручника за вказаним авторством. У Загальній частині підручника автори характеризують правову природу міжнародного приватного права, розкривають його зміст, аналізують правові джерела, звертають увагу на правосуб'єктність фізичних і юридичних осіб у приватно-правових відносинах з «інозем­ним елементом».

Акцентовано увагу на суті матеріально-правових і колізійних норм, їх місці у правових джерелах, особливостях дії та значенні для врегулювання правовідносин. Особлива частина пропонованого «Міжнародного приватного права» містить, здебільшого, детальний аналіз вітчизняних та інозем­них джерел права, міжнародних договорів, звичаїв, доктрини з пи­тань власності, зобов'язальних правовідносин, зокрема тих, що ви­никають з деліктів. Особливою частиною охоплено також сімейні, трудові, спадкові правовідносини, а також питання міжнародного цивільного процесу, без яких неможливою є реалізація норм мате­ріального права. Окремі положення підручника підготовлені з врахуванням нау­кових даних рекомендованої до захисту кафедрою цивільного права Одеської національної юридичної академії 23 червня 2008 р. Новый бланк квитанции на оплату коммунальных услуг донецк. Дисер­тації Г.

Фединяк «Транснаціональна корпорація як учасник ци­вільно-правових договорів з приймаючою державою (теоретичні аспекти)», виконаної на здобуття наукового ступеня доктора юри­дичних наук. Г З Основою для підготовки цього видання послугували: Международное частное право / Под общ. Матвеева - К.: Вища школа, 1985. Очерки международного частного права / Под ред. Довгерта- X.: ООО «Одиссей», 2007.

А також: Бендевский Т. Международное частное право: Учебник / Пер. Суханов - М: Статут, 2005 - 446. Международное частное право: В 3-х т.

Общая часть: Учебник,- М.: Изд-во БЕК, 2000.- 288. Богуславский М. Международное частное право - М.: Междунар. Богуславский М. Международное частное право - 3-е изд., пере- раб. И доп.- М.: Юристъ, 1998.- 408.

Международное частное право- Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. Гетъман-Павлова И. Международное частное право: Учебник.- М.: Изд-во Эксмо, 2005.- 752. Гражданское и семейное право развивающихся стран / Под ред. ГІучинского, В. Безбаха,- М.: Изд-во УДН, 1989. Гоажданское и торговое право капиталистических государств / Отв.

Васильев,-М., 1993. Гражданское и торговое право капиталистических стран / Под ред. Кулагина - М.: Высшая школа, 1980.

Международное частное право-М., 1989. Международное частное право - М.: НОРМА (Изд. Груп­па НОРМА-ИНФРА-М), 2001,- 686. Гражданское и торговое право капиталистических стран- М.: Изд-во МГУ, 1992. Курс международного частного права.

Міжнародне Приватне Право Підручник

Общая часть - М.: Юрид. Курс международного частного права. Особенная часть- хМ.: Юрид. Международное частное право. Современные проблемы / Отв. Богуславский.-М, 1994. Международное частное право.

Учебник / Под ред. Дмитрие­вой - М.: Проспект, 2000. Международное частное право: Учеб.

Пособие-СПб.: Изд-во Михайлова В. А, Изд-во «Полиус», 1998. Особи, які бажають поглибити знання з міжнародного приватного права, можуть звернутися до переліку літератури, який наведений до кож­ної з тем курсу «Міжнародне приватне право», що міститься у виданні: Фединяк Г.

С., Фединяк Л. Практикум з курсу «Міжнародне приватне право»: Навч. Посібн - К.: Атіка, 2007.-312.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розаш І МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО (ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА) § 1. Поняття, предмет та система міжнародного приватного права У кожній державі найважливішим регулятором суспільних від­носин є право. Це система юридичних норм, що фіксують певні відносини; охороняють загальнообов'язкові правила поведінки; закріплюють права та обов'язки осіб. У сукупності ці норми (ра­зом з іншими джерелами) становлять внутрішньодержавну (націо­нальну) систему права.

Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулю­вання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що таких національних правових систем у сучасному світі налічується близько двохсот. Часто між ними виникають відносини, що зумовлю­ють чимало взаємних прав та обов'язків. Тому розвиток економіки, політики, культури, засобів комунікації, транспорту тощо потре­бують правового оформлення такого типу відносин, які виходять за межі однієї держави. Останні умовно можна поділити на дві ве­ликі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша група стано­вить сферу міжнародного права, друга є предметом регулювання міжнародного приватного права.

Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжна­родне право, незважаючи на свою самостійність, у низці випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнарод­ного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, між­народні, а з іншого - невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного і' 5 спілкування.

Поділяючись на матеріально-правові (такі, що ре­гулюють конкретне гіравовідношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право - це право колізійне.

Наявність колі­зійних норм становить особливість міжнародного приватного пра­ва. Як матеріально-правові, так і колізійні норми можуть міститись у національних джерелах права, міжнародних угодах. ЗО січня 1996 р. Львові польський водій не впорався з управлінням великогабаритного фургона. Внаслідок дорожньо- транспортної пригоди одна особа загинула, кілька - госпіталізо­вано, пошкоджено сім автомобілів. У даному випадку виникли правовідносини з делікту з «іноземним елементом».

До них необ­хідно було, щонайперше, застосувати колізійну норму, викладену, зокрема, у ч. 569 4 чинного на той час Цивільного кодексу України, а також узяти до уваги норми ст. 35 («Зобов 'язання, що не виникають з договірних відносин») Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, пе­редусім, фізичні та юридичні особи, іноді - держави. Специфікою відносин є наявність «іноземного елементу».

Первісно міжнародне приватне право розвивалося переважно як колізійне право. Саме колізійний метод зумовив виникнення цієї правової галузі. Характерною рисою колізійного методу є те, що він, не регламентуючи відношення по суті, визначає право якої має бути застосоване для регулювання відносин з «іноземним елементом». Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного права, пройшло тривалий шлях.

Воно виникало в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 року, в 944 —, інших джерелах. З кінця починає формуватися практика і доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово увійшла у вжиток сучасна його назва — міжнародне приватне право. Засновниками доктрини міжнародного приватного права були італійці: (1314–1357), (1327–1400), коментатори римського приватного права. Пізніше доктрину міжнародного приватного права доповнили вчення про «автономію волі» сторін, за яким останні могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500–1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертрен д'Аржантре, 1519–1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу «ввічливості», який полягав у тому, що дія іноземних відбувається завдяки «міжнародній ввічливості» (Ульріх Губер та деякі інші вчені Голландії XVII ст.).

Зазначені теорії були підтримані у США. У «коментарях конфліктного права» останнім було вжито термін «міжнародне приватне право», який і донині викликає заперечення. Термін «міжнародне» не відображає характеристики форм цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Але інші назви: «конфліктне право», «колізійне право» у правовій системі США та інших країн повністю не охоплюють предмета цієї галузі.

Значний внесок у розвиток міжнародного приватного права зробили вчені Англії, Німеччини, Франції, Голландії, Росії, України, Болгарії, Угорщини, Чехословаччини. Для регулювання зазначених відносин застосовуються норми національного права та, які у взаємодії утворюють певний комплекс норм міжнародного приватного права. Останній поділяється на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретні відносини) та колізійні норми (такі, що відсилають при потребі до законодавства іншої держави. 1 ст.1 ЗУ «Про міжнародне приватне право» «Колізійна норма — це норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом».). Розрізняють декілька видів джерел міжнародного приватного права:.: Держави, їх союзи, міжнародні організації є суб'єктами, що створюють такі договори, наприклад, Всесвітня організація охорони здоров'я. Наприклад, велику групу міжнародних договорів за участю суверенної України становлять договори, укладені у межах СНД.

Так, у період з 8 грудня 1991 р. До 1 вересня 2004 р. У межах СНД було прийнято 1417 документів, чимало з яких містять колізійні норми, або норми для регулювання приватноправових відносин з «іноземним елементом», або ж є такими, що створюють підґрунтя для норм міжнародного приватного права. З 35 документів, які передбачали ратифікацію — 29 ратифіковані й набули чинності (з них — 17 для усіх держав СНД). З 194 документів, для яких передбачено виконання внутрішньодержавних процедур, чинності набули 183 документи. Внутрішнє (національне) законодавство, що стосується іноземного елемента: Закон України «Про міжнародне приватне право», Закон Польщі «Про міжнародне приватне право» від 1965 р., Федеральний закон Австрії 1978 р. «Про міжнародне приватне право», Закон Бельгії від 16 липня 2004 р.

«Про кодекс міжнародного приватного права». й арбітражна практика: на підставі узагальнення судових прецедентів у Великій Британії та США були складені збірники прецедентів у сфері міжнародного приватного права. Мова йде про приватні кодифікації. У Великій Британії найвідомішою є Курс Дайсі з колізійного права, що витримав не одне перевидання. У США в 1934 р. Американський інститут права склав Перший Звід законів про конфлікт законів на основі тритомного курсу Біля та Другий Звід законів колізійного права, що вийшов у світ 1971 р;.;. Доктрини авторитетних учених.

Говорячи про різні види колізій, найчастіше виокремлюють такі види колізій, як: 1) міжнародні колізії, тобто колізії між системами приватного права різних країн; 2) інтерлокальні колізії; 3) інтерперсональні колізії; 4) інтертемпоральні колізіїї. Проте, окрім згаданих колізій, є ще колізії між різними правовими культурами, в основі яких лежать колізії між різними системами цінностей і які за своєю суттю є аксіологічними колізіями. Водночас, слід мати на увазі, що найбільш масштабними колізіями треба вважати колізії приватноправового характеру, що виникають між різними цивілізаціями, оскільки цивілізації передбачають в себе різні правові культури. Приватноправові відносини з іноземним елементом регулюють двома способами: відсиланням до відповідного країни, за яким потрібно розв'язувати спір (колізійно-правовий спосіб) та шляхом ратифікації країною відповідних міжнародно-правових (конвенцій) з певних питань приватного права, уніфікації його матеріальних норм (матеріально-правовий спосіб). Колізійно-правовий (відсильний) спосіб. Сутність його полягає у виборі компетентного правопорядку для вирішення конкретної справи. У внутрішньому праві є особливі норми — колізійні, що містять правила вибору права, певним чином вказують, право якої держави потрібно застосовувати для врегулювання відносини з іноземним елементом.

Колізійна норма, визначаючи компетентний, відсилає для визначення прав і обов'язків учасників відносин до права певної держави (воно може бути як вітчизняним, так і іноземним). З відсильним характером колізійного способу пов'язана ще одна його особливість. У разі його застосування умоглядно виділяють дві стадії регулювання: 1) вибір права за допомогою колізійної норми (вирішення колізійного питання); 2) застосування матеріальних норм вибраного приватного права для визначення прав та обов'язків сторін, що є кінцевою метою вибору права. Тому даний спосіб регулювання є не прямим, а опосередкованим: регулювання здійснюється матеріальними нормами приватного права держави, вибраної за допомогою колізійної норми. Таким чином, вибір права, а отже і колізійно-правовий спосіб регулювання, здійснюються за допомогою колізійних норм.

Колізійний спосіб регулювання у міжнародному приватному праві є основним, тобто відсилання — головне призначення цього права. Звідси й основна назва, інтерпретація МПрП як колізій-ного права. Недоліками колізійно-правового (відсильного) способу є: 1) опосередкований непрямий характер його дії — спершу відсилання і лише після цього — застосування норм матеріального права.

При цьому судді «ex officio» застосовують і знають власне право; іноземне право вони знати не зобов'язані. Як свідчить практика, з'ясувати зміст і кваліфіковано використати норми іноземного права досить складно; 2) за законами однієї держави, громадянином якої є одна із сторін договору, відповідні відносини мають юридичну силу, а за законами іншої, до якої належить інша сторона — ці відносини не породжують ніяких правових наслідків. Це, так звані «відносини, що кульгають». Вони виникають на практиці досить часто, ускладнюючи реалізацію міжнародних ділових зв'язків; 3) не виключається ситуація, коли за національним правом однієї країни спір з відносин МПрП має вирішуватися за законодавством іншої держави, але у разі звернення до нього виявляється, що за її національним правом розв'язання відповідного спору також має здійснюватися за законами іноземної держави. Тобто виникає ситуація, яку називають «колізією колізій». Ось чому інтереси розвитку міжнародного ділового обороту вимагають удосконалення цього способу.

Уніфікація матеріальних норм приватного права (матеріально-правовий спосіб). Як зазначалося вище, однією з причин виникнення колізії та проблеми вибору права є розбіжності у змісті приватного права різних держав. Отже, колізійну проблему можна вирішити (подолати колізію) створенням і застосуванням однакових за змістом правових норм. Наприкінці XІ ст.

Розпочався процес уніфікації у МПрП, тобто створення однакових (уніфікованих) колізійних норм. Уніфікація здійснюється у формі міжнародних договорів (конвенцій), що укладаються між державами, які беруть на себе міжнародно-правове зобов'язання застосовувати сформульовані у договорі однакові колізійні норми із визначеного кола приватноправових відносин. Використання уніфікованих норм частково знімає розглянуті недоліки колізійного способу: сприяє ліквідації «колізії колізій», а також зменшує імовірність виникнення «відносин, що кульгають», заповнює прогалини в національному колізійному праві. В Україні це досягається наданням Верховною Радою України згоди на обов'язковість відповідного чинного міжнародного договору (в ст. 10 ЦКУ зазначено, що чинний міжнародний договір є частиною національного цивільного законодавства України), створенням у різних країнах уніфікованих матеріальних норм певних галузей приватного права, що знімає саму колізійну проблему. Такі норми безпосередньо застосовуються до відносин з іноземним елементом, минаючи стадію вибору права, долаючи колізію шляхом вирішення спору за суттю. Оскільки уніфіковані норми за своєю природою є матеріальними правовими нормами, що визначають права та обов'язки учасників приватноправових відносин, цей спосіб уніфікації називають також матеріально-правовим.

Нині ще не стала переважним способом регулювання приватноправових міжнародних відносин і охоплює здебільшого й операції, пов'язані з нею, — перевезення, розрахунки тощо. Проте і тут водночас застосовується колізійний спосіб, що іноді є єдиною можливістю для вирішення спірних питань. В інших же сферах приватних відносин (, сімейно-шлюбні, спадкоємні, деліктні та інші), як і раніше, панує традиційний спосіб регулювання за допомогою колізійних норм. Правовий статус в міжнародному приватному праві може бути різноманітним. Зазвичай використовується таке поняття для визначення: «іноземець», яке включає в себе більш вужчі поняття, наприклад такі як «іноземний громадянин», «особа без громадянства» (апатрид), «особа з кількома громадянствами» (біпатрид) та ін. Положення про визначення громадянства особи закріплені в, схваленій Комітетом Міністрів 15 травня 1997 р. Та відкритій для підписання з 6 листопада 1997 р., Україна ратифікувала цю Конвенцію, що вступила у силу 1/4/2007.

У більшості держав іноземцем вважається людина, яка не є громадянином цієї держави, це може бути як «іноземний громадянин», так і «особа без громадянства». Правовий статус іноземців утворюють їх сукупність прав та обов'язків, що гарантуються державою, в якій вони перебувають. Правовий статус цих осіб часто залежить від: 1) виду правового зв'язку особи з державою; 2) терміну перебування у державі; 3) мети перебування у державі; 4) притаманність особам імунітетів і привілеїв. У більшості випадків статус фізичних осіб повністю підпорядковується законодавству держави, в якій перебуває. Юридичні особи є активними суб'єктами міжнародного приватного права.

Ними вважаються підприємства, організації, установи, створені відповідно до законодавства певної держави. Проте поняття не в усіх правових системах є нормативно визначеним. У законодавстві та практиці здебільшого визнається, що юридична особа створюється в порядку, передбаченому законодавством, має власне найменування, характеризується організаційною єдністю, має відособлене майно, права та обов'язки, переважно майнові, самостійно (від свого імені) виступає в цивільних та господарському обігу, відповідає за зобов'язаннями з договорів та. Правосуб'єктність юридичних осіб. При здійсненні господарської діяльності на території інших країн виникають дві проблеми: 1) про визнання іноземної юридичної особи; 2) про допуск її до здійснення господарської діяльності на території даної держави, а також про умови такої діяльності.

Правосуб'єктність іноземних юридичних осіб, як правило, визнається на підставі двосторонніх умов, насамперед торговельних. Питання про допуск іноземної юридичної особи до господарської діяльності на території певної держави вирішується її законодавством.

У більшості випадків здійснення такої діяльності можливе після дотримання формальностей. У торгових договорах встановлюється режим для іноземних юридичних осіб.

Він може бути заснований на принципах або найбільшого сприяння, або національного режиму. Види юридичних осіб.

У світовій практиці з-поміж різноманіття юридичних осіб можна виділити дві основні групи: юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. Принципове розмежування їх здійснюється відповідно до природи акта, на підставі якого утворено ці особи.

Якщо юридичну особу засновано на підставі публічного (адміністративного) акта, вона є публічно-правовою, якщо відповідно до приватноправового акта, — приватноправовою. До публічно-правових юридичних осіб належать, адміністративно-територіальні одиниці, різноманітні державні органи та установи, торгово-промислові палати. Питання про віднесення до цієї категорії державних підприємств неоднозначне. Приватноправові юридичні особи утворюються суб'єктами права різних держав як колективної власності, так і заснованими на власності однієї приватної особи. У міжнародному приватному праві абсолютність розглядається як сума двох складових:. Права слідування — засновано на юридичній фікції, відповідно до якої право слідує за річчю, воно ніби прив'язана до цієї речі, поки не буде доведене протилежне.

Права переваги — розгляд віндикаційного позову (позов на право власності щодо конкретної речі) у суді пересуває на другий план інші справи Колізійні питання права власності У будь-якому законодавстві існує поділ речей щодо цивільного обороту. Зміст такого обігу у цих законодавствах є різним. Наприклад, у більшості держав світу земля знаходиться у вільному обігу, а в деяких (в Україні) — в обмеженому.

З цього й випливають колізійні питання права власності:. на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться «Lex rei sitae».

Юридична кваліфікація майна (рухоме не рухоме, ін.) теж проводиться за правом країни перебування;. правило «Lex rei sitae» обумовлює і зміст права власності й його обсяг (змінюється і зміст й обсяг). Чи може річ знаходитися у праві власності? Проте це правило має деякі виключення: розподіл речей на головні й приналежні. Тому й виділяють принцип, за яким приналежність слідує за головною річчю.

Цей принцип ніколи не порушувався. Речове право базується на принципі прикріплення права не до, а до об'єкта права.

У випадку нерухомої речі об'єкт може слідувати, наприклад, світом, а суб'єкт знаходиться на території однієї держави. При продажі нерухомого майна можуть застосовуватися різні законодавства щодо цієї речі (наприклад, нерухома річ може знаходитись на території Франції, але до неї буде застосовуватись законодавство іншої держави). У всіх правових системах нерухомість підкоряється законодавству місця знаходження («lex situs funti»).

За угодою сторін застосовується це право у відкритому морі або у випадку, якщо важко визначити місце перебування речі. Застосовуються чотири прив'язки — право держави відправлення, право держави призначення, право держави зупинки, право держави перевізника. Загальної відповіді на те, яку саме прив'язку слід застосовувати у міжнародному приватному праві не існує. У результаті застосовують подвійну колізійну прив'язку — основну й ту, яка є найбільш прив'язаною до основної;. У випадку локалізованого майна.

Це питання розуміється у двох сенсах: важкість локалізації, коли майно знаходиться за межами національного правового регулювання (концепція удаваної локалізації — щодо питань, які виникають щодо якогось твору, твір локалізується з автором, тобто за громадянином певної держави) й безтілесне майно. Щодо винаходу локалізація відбувається за правом держави, яка видала патент. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник/ За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жугимана — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 368. Процитовано 2016-12-13.

↑ Міжнародне приватне право: Підручник. — 4-те вид., перероб і допов. С., Фединяк Л.

С. — К.: Атіка, 2009. — 500с. ↑ ЗУ «Про міжнародне приватне право». ↑ Конституція України. Міжцивілізаційні колізії в міжнародному приватному праві. Юридичний журнал. Мережко Олександр. Міжнародне приватне право: Ака-демічний курс: Підруч.

Міжнародне Приватне Право Підручник 2018

За-кл. — К.: Концерн 'Видавничий дім «Ін Юре», 2004. — 352. ↑ Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти. — К.: МАУП, 2004. — 576. ↑ Международное частное право: Учебник / Л. П. Ануфриева, К. А. Бекяшев, Г. К. Дмитриева и др.; Отв. Г. К. Дмит- риева. — 2-е изд., перераб. И доп. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. — 688.